Клод Лелу́ш (фр.Claude Lelouch; нар.30 жовтня1937, Париж) — французький режисер, сценарист, актор, кінопродюсер і кінооператор. На 39-й церемонії вручення премії «Оскар» у 1967 році «Чоловік і жінка» отримав нагороди за найкращий оригінальний сценарій та найкращий фільм іноземною мовою.[1]
Біографія
Клод Лелуш народився 30 жовтня1937 року в Парижі. Починав як кінолюбитель, працював в документальному кіно і рекламі.[2] У 13-річному віці отримав приз конкурсу дебютів на Каннському кінофестивалі. В 1956-му Клод Лелуш став автором репортажу про СРСР «Коли піднімається завіса», знятого ним прихованою камерою, який було куплено для показу на французькому телебаченні. Дебютна режисерська робота в повнометражному кіно — «Людська суть» (1961) — особливого успіху не мала.
У 1966 році Клод Лелуш зняв фільм «Чоловік і жінка», який приніс йому всесвітню славу та був удостоєний «Золотої пальмової гілки» Каннського фестивалю і двох «Оскарів» — за найкращий фільм іноземною мовою та найкращий оригінальний сценарій. Лелуш виступив як автор сценарію, режисер, продюсер а також оператор стрічки. Головні ролі виконали Жан-Луї Трентіньян та Анук Еме, а музику до фільму написав Френсіс Лей. Фільм є яскравим прикладом імпровізації під чутливим керівництвом режисера Клода Лелуша, який запросив двох не тільки талановитих, а й здібних, досвідчених акторів для роботи в такій манері. Йому вдалося знайти двох акторів хорошої театральної школи, які можуть вільно говорити в кадрі на будь-яку тему, як це роблять Жан Луї Трентіньян та Анук Еме[3].
Фільм 1988 року «Улюбленець долі» отримує дві премії «Сезар» — за головну чоловічу роль (Жан-Поль Бельмондо) і за музику до фільму (Френсіс Лей). Знятий за мотивами роману Віктора Гюго фільм «Знедолені» (1995) був удостоєний американської премії «Золотий глобус» як найкращий фільм іноземною мовою. Зйомки нової версії відбувалися на автодромі Монако 24 травня 2020 року, і в ній Леклерк керує Ferrari SF90 Stradale. Фільм вийшов 13 червня 2020 року[4]. Видання The Verge розкритикувало фільм як «неживий»[5]. Кріс Харріс з Top Gear написав у Твіттері, що ця версія була «лінивою та погано виконаною»[6].
Стиль
Клод Лелуш вважається одним з найяскравіших представників французької «Нової хвилі» 1958—1962 років, — напрямку, який тяжів до імпровізаційного методу зйомки, головним чином на натурі, відображення на екрані «живого життя». «Нова хвиля» принесла на екрани незнані раніше людські типи, змінила уявлення про красу, про сучасне обличчя артиста, дало йому більше імпровізаційної свободи[7].
