Зуя
Зуя́ (крим. Zuya) — селище в Україні, в Білогірському районі Автономної Республіки Крим, центр Зуйської селищної ради. Розташоване в предгірній частині Кримського півострова на р. Зуя і її притоці р. Фундукли, за понад 25 км від райцентру (автошлях Р23) і за майже 22 км від Сімферополя. НазваЛаконічна назва походить від імені дружини кримського хана (за однією з версій – Менглі I Ґерая) Езує. Згідно з легендою, коли жінка захворіла, її вирішили перевезти з Бахчисарая до Кефе. Однак до приморського міста вона не доїхала і померла на березі річки, що згодом назвали Зуя.[3] ТранспортЧерез селище проходить автодорога Р23 Сімферополь—Феодосія. Є автостанція. Автобусне з'єднання здійснюється з Судаком, Севастополем, Сімферополем, Білогорськом. Адміністративний устрійДо складу Зуйської селищної ради входять 9 населених пунктів: НаселенняНаселення — 8,5 тис. осіб, із яких 46 % — росіяни, 26 % — українці, 22 % — кримські татари, 1 % — вірмени. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Археологічні розвідкиТериторія, де розміщена Зуя, була заселена з давніх часів. Поблизу її в скелястому навісі виявлено стоянку епохи мезоліту (близько 10 тис. років тому), 2 неолітичні поселення й кургани доби бронзи. Біля Зуї й Баланового знайдено 2 таврські поселення, а також скіфські: могильник, городище й поселення 1 ст. н. е., а поблизу Баланового, крім того,— аланське поселення салтово-маяцької культури VIII—IX ст. Історичні відомостіТочних відомостей про час заснування населеного пункту нема. Відомо, що в 1776—1783 рр., коли Крим був поділений на 6 каймаканств, до складу АкМечетського каймаканства входив Зуїнський кадилик з 13 сіл. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1050 осіб (521 чоловічої статі та 529 — жіночої), з яких 993 — православної віри[5]. У листопаді 1920 встановлена радянська влада. У 1929 — створений колгосп. У 1921–1940 побудовані школа, клуб, лікарня, млин, МТС. Під час Другої світової війни Зуя була одним із центрів партизанського руху. До 1957 — село Зуйського району, а з 1959 — у складі Сімферопольського району, але вже з 1963 — Білогірського району. У сучасній історії Зуя відома тим, що це перший населений пункт Криму, де в період так званого «ленінопаду» в 2014 році зруйнували пам'ятник Володимиру Леніну. Від удару бетонна фігура розкололася, зникли голова і ліва рука. Відновили його оперативно – вже через два місяці. У березні 2014 році анексована Росією. Після окупації тутешній ландшафт помітно поцяткований слідами розробки кар'єру. Кварцевидний пісок тут почали добувати в 2015 році. ЕкономікаНині тут працюють 5 сільськогосподарських підприємства, 5 АЗС, КП монтажно-заготовчий завод, КП СПМК-1, ОАТП «Зуйська сільгосптехніка», військовий радгосп «Гурзуфський»; поштове відділення, телеграф. Соціальна сфераІснують 2 загальноосвітніх школи, дитячий садок; районна лікарня з відділенням швидкої допомоги, поліклінікою, лабораторією, терапевтичним відділенням, 4 аптеки; будинок культури, етнографічний центр російської культури, бібліотека. Відомі народний вокальний ансамбль «Дружба», народний духовий оркестр, народний грецький вокально-інструментальний ансамбль «Прометей», народний кримськотатарський колектив «Уранішня зірка», народний театр естради. За 5 км від Зуї розташовано с. Баланове з водосховищем і базою відпочинку. У Зуї діють:
Пам'яткиНа території селища встановлені меморіал односельцям, які загинули під час Другої світової війни, пам'ятник керівнику Зуйського підпілля в роки окупації І. Кулявину. Знайдені 2 таврських поселення, скіфський могильник, городище і поселення. Примітки
ПосиланняДжерела та література
|