Дорогичинський повіт
Дорогичинський повіт Поліського воєводства (пол. Powiat drohicki) — адміністративно-територіальна одиниця спершу в складі Поліського воєводства II Речі Посполитої, наприкінці — СРСР (Білоруська РСР). Знаходився на півночі української етнічної території. Утворений 12 грудня 1920 року після польської окупації західноукраїнських земель з гмін колишнього Кобринського повіту:
Повітове містечко — Дорогичин. Складався з 12 сільських ґмін і 2 містечок (Іванове і Мотоль). 19 лютого 1921 . включений до новоутвореного Поліського воєводства. 1 жовтня 1922 р. вилучено державний маєток Тороканє з ґміни Імєнін Дорогичинського повіту і включено до ґміни Антополь Кобринського повіту.[1] 1 січня 1926 р. розпорядженням Міністра внутрішніх справ Польщі вилучено село Закалля з ґміни Дружиловіче і включено до ґміни Мотоль, колонію Дубово вилучено з ґміни Осовце і включено до ґміни Дорогичин, село Цибки вилучено з ґміни Імєнін та фільварок Хлівичі — з ґміни Воловель і включені до ґміни Брашевіче.[2] Розпорядженням Ради Міністрів Польщі 19 березня 1928 р.[3] ліквідовано ґміну Дружиловіче, а належні до неї поселення включено:
Розпорядженням Міністра внутрішніх справ Польщі 23 березня 1928 р.[4]:
Розпорядженням Міністра внутрішніх справ Польщі 25 вересня 1928 р.[5] відновлено ліквідовану ґміну Волавель, а належні попередньо до неї поселення вилучено з ґміни Брашевіче. У 1931 році загальна площа повіту — 2351 км², населення — 97.000 осіб. У склад повіту входило 12 сільських гмін і 2 містечка. Повіт включений до новоутвореної Пінської області 4 грудня 1939 р.[6], ліквідований 15 січня 1940 р. після поділу на Дорогичинський та Івановський райони. Під час німецької окупації територія була включена до Кобринського ґебіту Генеральної округи Волинь-Поділля, тобто німці визнавали Пінщину українською етнічною територією. Примітки
|