Греко-болгарська схизма

Гре́ко-болга́рська схизма (болгарський розкол, болгарське церковне питання) — одностороннє проголошення 11 травня 1872 року автокефалії ієрархами Константинопольського Патріархату болгарського походження (фактично розкол відбувся ще у квітні 1860 року) й подальші прещення з боку кіриархальної Церкви — Константинопольського (Вселенського) Патріархату, а також низки інших. Автокефальний статус Болгарської Церкви було визнано Константинопольським Патріархатом тільки у лютому 1945 року.

Прибічники болгарської автокефалії вважали правовою підставою створення незалежного Болгарського екзархату (болг. Българска екзархия) султанський фірман османського (оттоманського) уряду візира Аалі-паші, проголошений 28 лютого 1870 року, хоча останній не передбачав цілковитої канонічної незалежності (автокефалії) болгар та розглядався оттоманським урядом як такий, що втратив чинність після проголошення схизми.

Екзархи:

1. Іларіон 1872
   
2. Анфім Чаликов 1872–1877, (1888)
   
3. Йосиф Йовчев (Іовчев) 1872–1915

Намісники — голови Священного Синоду:

1. Софійський митрополит Парфеній 1915–1918
   
2. Доростоло-Червенський митрополит Василій 1918–1921, (1927)
   
3. Пловдівський митрополит Максим 1921–1927, (1938)
   
4. Врачанський митрополит Климент 1928–1930
   
5. Відінський митрополит Неофіт 1930–1944, (1971)
   
6. Софійський митрополит Стефан Шоков 1944–1945 (екзарх з 21 січня 1945 року до вересня 1948 року).

1. Райко Жинзіфов. Сучасний стан греко-болгарського церковного питання. // «Православное Обозрѣніе». 1869, березень, стор. 441–461.
2. Тертій Філіпов. «Современные церковные вопросы». СПб, 1882, 2 частина; (рос.)

• Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)
• Вадим Венедиктов. Фанар і «болгарський розкол». НГ Релігії. 21 травня 2008. Архів оригіналу за 14 лютого 2009. Процитовано 14 вересня 2012.