Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

 

Ічня

Ічня
Герб Ічні Прапор Ічні
Ічнянська районна рада, жовтень 2009
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Прилуцький район
Тер. громада Ічнянська міська громада
Засноване 14 століття
Статус міста від 1957 року
Населення ▼ 10 390 (01.01.2022)[1]
 - повне ▼ 10 390 (01.01.2022)[1]
Площа 16,16 км²
Поштові індекси 16703
Телефонний код +380-4633
Координати 50°51′ пн. ш. 32°24′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 149 м
Водойма р. Іченька
Назва мешканців ічня́нин, ічня́нка, ічня́ни
День міста 15 вересня[2]
Відстань
Найближча залізнична станція Ічня
До обл./респ. центру
 - залізницею 154 км
 - автошляхами 157 км
До Києва
 - автошляхами 154 км
Міська влада
Адреса 16703, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, м. Ічня, площа Т. Г. Шевченка, 1

CMNS: Ічня у Вікісховищі

Мапа
Ічня. Карта розташування: Україна
Ічня
Ічня
Ічня. Карта розташування: Чернігівська область
Ічня
Ічня
Мапа

І́чня (МФА: [ˈit͡ʃnʲɐ] ( прослухати)) — місто в Україні, Прилуцького району Чернігівської області, на березі річки Іченьки[3]. Населення — 10 390 мешканців (1 січня 2022 року). Адміністративний центр Ічнянської міської громади.

Назва

Є свідчення, у давньоруські часи тут було невелике поселення, що мало назву Яськове, яке знищили монголо-татари[4]. Місто одержало назву від назви річки Ічень, а назва самої річки трансформувалась у пестливу форму Іченька. Дослідники пов'язують назву річки від татарського «ічень», що значить «водопій», «стоянка для коней»[5].

Історія

На території Ічні виявлено поселення скіфського часу та черняхівської культури. За переказами, у давньоруські часи тут було невелике поселення Яськове, яке зруйнували монголо-татари[4].

Перші відомості про Ічню належать до XIV століття. У XIV—XVI століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 р. Ічнею володів князь Костянтин Вишневецький. У середині XVI століття Ічня одержала статус містечка.

На карті України Боплана 1648 року зазначена як Іченя (Iscenia)[6]. Вона розташована у межах Київського воєводства Речі Посполитої на північ від Прилук, на північному березі невеликої річки (Іченьки) і на південь від Усовського лісу.

Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.

У 1648—1649 рр. Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649 р. вона була перетворена на сотенне містечко. Населення Ічні брало участь в антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 1657—1658 рр.

У 1666 року в Ічні було зведено ратушу. Ймовірно, у той самий час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 рр., приєднавшись до терористичних загонів Меншикова. Одна ічнянська сотня зберегла вірність Україні, гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.

На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Григорію Галагану. Містечко мало винокурню, шість водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону Семена Гаркуші, після того як у 1784 році він зупинявся у містечку.

У XVIII ст. в Ічні діяли чотири козацькі школи.

У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Російської імперії.

На початку XIX ст. поміщик Григорій Галаган заснував у містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, два винокурних, цегельний і селітровий заводи.

Під час Селянської реформи в Російській імперії 1861 р. — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.

У 1894 р. в містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».

У 1897 р. в Ічні існувало чотири муровані церкви — Воскресенська (1806—1810), Преображенська (1811), Успенська (1889) і Миколаївська (1879). У 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. У містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи та бібліотека.

Вокзал станції Ічня

У 1870-х рр. Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.

У 1922 році Ічня була центром українських повстанців де діяло «Патріотичне кубло» — організація, що боролась за відновлення незалежності України проти радянської окупаційної влади.

У 1924 р. в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 88 жителів міста[7].

У 1940 р. в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву.

У 1957 р. Ічні надано статус міста.

Пожежа на складі боєприпасів

Докладніше: Пожежа на складі боєприпасів у Дружбі

9 жовтня 2018 розпочалася пожежа на складі боєприпасів у Дружбі[8]. 24 жовтня 2018 року пожежу було ліквідовано. На час ліквідації наслідків пожежі з Ічні було евакуйовано 163 хворих до лікувальних закладів смт Парафіївка, решту населення було евакуйовано із міста. Було відключено газопостачання. Евакуйоване населення розмістили в Ічнянському, Ніжинському, Бахмацькому та Прилуцькому районах.

Населення

Чисельність

Зміна чисельності міста Ічня
1787[9][10][11][12] 1859 1910 1926[13] 1939[13]
7267 ▼ 6 084 ▲ 9 663 ▲ 11 995 ▲ 14 338
1959[13] 1970[13] 1979[13] 1989[13] 2001[13]
▼ 13 131 ▲ 13 509 ▲ 13 765 ▼ 13 632 ▼ 12 780
2003[13] 2004[13] 2005[13] 2006[13] 2007[13]
▼ 12 558 ▼ 12 439 ▼ 12 312 ▼ 12 195 ▼ 12 084
2008[13] 2009[13] 2010[13] 2011[14] 2012[15]
▼ 11 979 ▼ 11 904 ▼ 11 843 ▼ 11 781 ▼ 11 706
2013[16] 2014[17] 2015[18] 2016[19] 2017[20]
▼ 11 587 ▼ 11 454 ▼ 11 357 ▼ 11 224 ▼ 11 132
2018[21] 2019[22] 2020[23] 2021[24] 2022[25]
▼ 11 042 ▼ 10 857 ▼ 10 709 ▼ 10 585 ▼ 10 390

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[26]:

Національність Відсоток
українці 96,66%
росіяни 2,94%
білоруси 0,19%
інші/не вказали 0,21%

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[27]:

Мова Чисельність, осіб Відсоток
Українська 12 282 97,39%
Російська 313 2,48%
Білоруська 11 0,09%
Вірменська 1 0,01%
Інші/Не вказали 4 0,03%
Разом 12 611 100%

Економіка

Молочно-консервний комбінат

У місті діють заводи: тарний, комбікормовий, консервний, сухого молока та масла, молочно-консервний комбінат. В Ічні розташована також філія прилуцької фабрики художніх виробів.

1 жовтня 2016 року компанія «Сідко Україна» в Ічні відкрила першу чергу заводу з переробки соняшнику та інших сільгоспкультур. Потужність заводу — 80 тонн на добу при роботі у дві зміни. «Сідко Україна» — спільне підприємство українських та естонських інвесторів. Партнерами заводу є понад 50 фірм із країн Євросоюзу та Японії. Регіони поставок постійно розширюються[28].

Освіта

Дошкільна освіта в Ічні — це 4 дитячих ясел-садків (№№ 1—3 і 5)

Система загальноосвітніх навчальних закладів міста включає 4 одиниці[29]:

Ічнянські позашкільні навчальні заклади — Ічнянська станція юних техніків (вул. Героїв Майдану, 11) і МНВК (вул. Радянська, 1-а).

В Ічні функціонує один професійно-технічний навчальний заклад — ДПТНЗ «Ічнянський професійний аграрний ліцей»[30] (№ 37; вул. Травнева, 2)[31].

Культура

У місті знаходиться Ічнянський історико-краєзнавчий музей, Музей художника Миколи Ге (жив на хуторі поблизу сучасного с. Івангорода Ічнянського р-ну), станція захисту рослин. У Гімназії ім. С. Васильченка засновано громадський музей українознавства, яким опікується Тетяна Чумак. З початку 60-х рр. XX ст. функціонує школа мистецтв (колишня музична), розташована в центрі міста в приміщенні колишнього райкому партії.

З ініціативи громадськості (в обхід тодішніх порядків, коли на все вимагалися дозволи «згори») у місті встановлено пам'ятники відомим митцям-землякам І. Мартосу, С. Васильченку, В. Чумаку, А. Дрофаню. 2009 р. в центрі Ічні встановлено пам'ятник Т. Шевченку, який відвідував місто в поїздках до Іржавця та Качанівки.

Тривалий час в Ічні працює об'єднання літераторів «Криниця» (засновник і керівник Станіслав Маринчик), до складу якого входять понад 50 осіб, зокрема члени Національної спілки письменників України. Криничани видали кілька десятків авторських книг. Об єднання видає альманах «Ічнянська криниця».

Творчий потенціал ічнянців реалізовується також у виданні вільної преси. З перших років проголошення незалежності України була популярною і впливовою на процеси в місті й районі газета «Ічнянщина» (редактори Віктор Гаврись, згодом Валентина Карпенко), пізніше почали видаватися «Наша газета» (редактор Віра Салата), «Ічнянська панорама». Літературне об'єднання має часопис «Ічнянська криниця». У місті є також власне видавництво «Формат», яким керує Віктор Власко. Кілька років видається також літературний альманах «Джерельна Іченька» (редактор Тетяна Чумак), довкола якого також гуртуються митці. Створено історико-культурне товариство «Ічнянщина» (керівник Микола Терещенко).

На вшанування відомих земляків місцева влада спільно з громадськістю заснувала творчі премії ім. С. Васильченка (художня проза), В. Чумака (поезія), В. Плюща (журналістика), які щороку присуджуються за найкращі твори. Громадський діяч Віталій Шевченко заснував і опікується фондом, який щороку проводить конкурси поміж обдарованих дітей Ічнянщини (твори переможців друкуються) та видає серію книг з історії Ічнянського краю. Фонд В. Шевченка вручає щорічні премії — «Родина. Ічнянщина. Україна» (літературно-мистецька творчість школярів), ім. О. Стороженка (твори гумору і сатири), «Оживає минувшина» (історія сіл, кутків, вулиць).

Пам'ятки архітектури: Спасо-Преображенська церква, Воскресенська церква (у якій 1660 р. було проголошено гетьманом Лівобережної України Якима Сомка), дзвіниця Свято-Миколаївської церкви (саму церкву, яка пов'язана з ім'ям І. Мазепи і яку розписували В. Боровиковський, М. Ге, В. Васнецов, у роки радянської влади зруйнували комуністи), будинок підприємця І. Маслова (нині приміщення міліції), комплекс старих будинків у центрі міста, т. зв. «Місток» (нині вулиця Героїв Майдану).

Видатні люди

В Ічні народилися:

Галерея

Див. також

Посилання

  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. ↑ Ярмарки та фестивалі на сайті Обласної асоціації сільського зеленого туризму. Архів оригіналу за 1 вересня 2009. Процитовано 13 вересня 2009.
  3. ↑ Верховна Рада України. Офіційний вебпортал. Облікова картка. м. Ічня, Чернігівська область, Ічнянський район. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 4 березня 2016.
  4. ↑ а б В. І. Балабай (2011). Ічня. Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 11.10.2018.
  5. ↑ Коваль, А.П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України. — Либідь, 2011. — С. 28.
  6. ↑ Ukraine. Camporum Desertorum. Beauplan 1648.jpg Ukraine. Camporum Desertorum. Beauplan 1648
  7. ↑ Ічня. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. ↑ ДСНС: через вибухи і пожежу на складах біля Ічні евакуювали 10 тисяч людей [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.], Радіо Свобода, 9.10.2018
  9. ↑ Исповедные ведомости: Успенская церковь, 1787
  10. ↑ Исповедные ведомости: Преображенская церковь, 1787
  11. ↑ Исповедные ведомости: Николаевская церковь, 1787
  12. ↑ Исповедные ведомости: Воскресенская церковь, 1787
  13. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Населення міст і містечок України. pop-stat.mashke.org (англ.). Процитовано 14 серпня 2024.
  14. ↑ Населення України на 1 січня 2011 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  15. ↑ Населення України на 1 січня 2012 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  16. ↑ Населення України на 1 січня 2013 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  17. ↑ Населення України на 1 січня 2014 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  18. ↑ Населення України на 1 січня 2015 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  19. ↑ Населення України на 1 січня 2016 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  20. ↑ Населення України на 1 січня 2017 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  21. ↑ Населення України на 1 січня 2018 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  22. ↑ Населення України на 1 січня 2019 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  23. ↑ Населення України на 1 січня 2020 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  24. ↑ Населення України на 1 січня 2021 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  25. ↑ Населення України на 1 січня 2022 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
  26. ↑ Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
  27. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  28. ↑ Новий українсько-естонський завод // «Світ-інфо». — . — № 88. — С. 3.
  29. ↑ Перелік навчальних закладів Ічнянського району, їх місцезнаходження та контингенти учнів і вихованців[недоступне посилання з червня 2019] на Офіційний вебсайт Чернігівської обласної державної адміністрації [Архівовано 4 вересня 2011 у Wayback Machine.]
  30. ↑ ДПТНЗ Ічнянський професійний аграрний ліцей. ipal.cn.ua. Процитовано 7 липня 2023.
  31. ↑ Перелік професійно-технічних навчальних закладів (Чернігівської області) [Архівовано 27 лютого 2010 у Wayback Machine.] на Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації [Архівовано 6 травня 2010 у Wayback Machine.]
  32. ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 201 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела та література

  • Я. В. Верменич. Ічня [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 650. — ISBN 966-00-0610-1.
  • В. І. Балабай. Ічня [Архівовано 15 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга восьма (упорядники Т. Чумак, В. Шевченко): — К.: Гнозіс, 2018. — 240 с. ISBN 978-966-2760-81-1. Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга сьома (упорядники І. Неживий, М. Терещенко, В. Шевченко): — К.: Гнозіс, 2017. — 272 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга п'ята (упорядники В. Лебедяка, І. Неживий): — К.: Гнозіс, 2016. — 152 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга четверта (упорядники І. Неживий, Н. Черненко, Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2016. — 232 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга третя (упорядники Н. Черненко, Т. Чумак, В. Шевченко): — К.: Гнозіс, 2015. — 248 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга друга (упорядник Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2014. — 232 с.
  • Віталій Шевченко. Хрестоматія Ічнянщини. 10 тисяч статей, довідок, документів, ілюстрацій: — К.: «Гнозіс», 2014. — 928 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців (упорядник В. Шевченко): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. — 216 с.
  • Віктор Моренець, Віталій Шевченко. Ічнянці в Армії УНР — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. — 296 с.
  • Тетяна Чумак, Віталій Шевченко. Літератори Ічнянщини. 100 імен; 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури: Довідник-хрестоматія — К.: «Гнозіс», 2012. — 284 с.
  • «Літературно-мистецька Ічнянщина» (упорядники С. Маринчик, Т. Чумак, В. Шевченко) — К.: «Гнозіс», 2011. — 48 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Крізь віки. Ічня: Фотоальбом. — Зошит перший. — К., 2010. — 272 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Качанівка. Тростянець. Ічня: Фотоальбом. — К., 2010. — 160 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина перша. — К., 2010. — 264 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина друга. — К., 2010. — 284 с.
  • Балабай В. І. На землі Ічнянській — Ніжин: «Аспект-Поліграф», 2004. — 288 с.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Словникова частина. — Т. 3. — 905 с.
  • Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 283—285.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ічня
Kembali kehalaman sebelumnya