ІдолопоклонствоІдолопокло́нство (идолопокло́нство[1], ідолові́рство, ідолопокло́нництво) — поклоніння ідолу або фізичному об'єкту як втіленню божества. В авраамічних релігіях ідолопоклонством називається також поклоніння всьому іншому, крім Бога. В переносному значенні ідолопоклонство — надмірне захоплення об'єктом, особою, ідеєю. Суть ідолопоклонстваТома Аквінський розглядав ідолопоклонство як різновид марновірства, що полягає в наданні божественної честі речам, які не є Богом, або неправильному вшануванні Бога. Водночас він писав, що потяг до використання чуттєвих образів є потребою для людини. Саме тому Бог-Син набув людської природи, промовляв притчами та порівняннями. На думку Томи, ідолопоклонство є наслідком прагнення людини вступити в контакт з об'єктом поклоніння; важливо проте не плутати Бога і його творіння. Саме так вчиняли язичники, вшановуючи природу замість її Творця, та євреї, коли поклонялися зображенням Бога чи своїм вождям, як Його втіленням, що вимагали почестей[2]. Християнські богослови — послідовники святого Павла, розширили поняття ідолопоклонництва, включивши до нього надання невиправданого значення іншим аспектам релігії, або нерелігійним аспектам життя в цілому, без участі зображень конкретно. Наприклад, Катехизм Католицької Церкви говорить: «Ідолопоклонство з'являється завжди, коли людина вшановує і прославляє творіння замість Бога, чи то йдеться про богів, демонів, чи про владу, задоволення, раси, предків, державу, гроші тощо»[3]. Французький філософ Жан-Люк Маріон пропонував розрізняти ідолопоклонство та спілкування з божеством. Ідолопоклонство створює наочний образ божества, який це божество підміняє. Надприродна суть божества внаслідок цього ігнорується, вона зводиться до приземлених, узятих з повсякденного досвіду уявлень про ієрархію. Тому ідолам надаються почесті, як-от поклони, «годування», принесення їм дарів. Це якісно відрізняє ідолів від ікон — іконою можна вважати зображення божества, що вказує на його віддаленість і надприродність. Таким чином головна відмінність ідола від ікони полягає в дистанції між людиною і тим, що вона вважає за божество. Більша дистанція сприяє усвідомленню божества як вищої істоти, що сприяє спілкуванню між ним і людиною, тоді як при ідолопоклонництві увага людини звернена на ідол, а не ту силу, котру він зображає[4]. Віровчення християнських конфесій, де використовуються ікони, наголошує, що до ікон безглуздо звертатися з якими-небудь проханнями чи доглядати їх задля отримання певної божественної винагороди; натомість вірянам слід звертатися безпосередньо до Бога[2]. У деяких ультраконсервативних ісламських спільнотах з законами шаріату, ідолопоклонникам може загрожувати смертна кара[5]. Цитати з Біблії
Див. такожПримітки
Посилання
|