Єланчанські бакаї
Єланча́нські бакаї́ — один з об'єктів природно-заповідного фонду Донецької області, орнітологічний заказник загальнодержавного значення. РозташуванняРозташований у Новоазовському районі Донецької області між містом Новоазовськ та селом Самсоновим на землях Новоазовської міської ради (235 га) та Державним підприємством «Тельманівське лісове господарство» (Новоазовське лісництво, квартал 12, 54 га). ІсторіяСтатус заказника присвоєно Указом Президента України № 167/2002 від 21 лютого 2002 року.[1] Територія Заказника увійшла до складу національного природного парку «Меотида», створеного Указом Президента України № 1099/2009 від 25.12.2009 р. МетаМета створення заказника — збереження водно-болотних угідь як місця оселення, гніздування та відпочинку багатьох видів птахів, серед яких дерихвіст степовий та лучний, зуйок морський, ходуличник, реготун чорноголовий, кулик-сорока, кульон великий, поручайник, журавель сірий, що занесені до Червоної книги України. ЗавданняДо основних завдань Заказника входить:
Загальний описЗаказник, загальною площею 289 га, розташований на береговій терасі узбережжя Азовського моря (на захід від гирла річки Грузький Єланчик), яка являє собою акумулятивну черепашково-піщану форму, вкриту густою мережею мілководних солоних водойм. Рельєф являє собою слабохвилясту рівнину, в місцях пониження якої сформувалися мілководні солоні лагуни — «бакаї» — з мулистим дном та глибинами не більше 1 метра. У 2010 р. увійшов до складу Національний природний парк «Меотида» ФаунаЗавдяки хорошій кормовій базі, наявності малих острівців для безпечного відпочинку, незначній кількості хижаків, заказник приваблює гідрофільних птахів, що надають перевагу цій території з-поміж інших ділянок північного Приазов'я. У березні — квітні у відносно невеликому за площею заказнику з'являється багато гусей, качок, куликів та мартинів. Зустрічаються зграї з 300 лебедів. Тут гніздуються у досить помітній кількості птахи, які в інших субрегіонах майже зникли: морський зуйок, шилодзьобка, степовий та лучний дерихвости. Примітки
Бібліографія
Джерела
|